каплиця

(польс. < лат. — вміщати)

1. Невелика культова будівля без вівтаря, але з іконами, яка спочатку зводилась над поховальною криптою (порівн. капела). У православних К. не здійснювалось головних богослужінь, а лише добові служби (у давнину "часи" — звідкіля й російська назва "часовня").

2. Будівля у вигляді християнської пам'ятки над джерелом або на місці колишньої церкви. К. також зводились в селах, на міських площах, кладовищах. Крім них існували:

каплиця домова — призначене для молитов спеціальне приміщення у палаці, великому особняку.

каплиця дорожня — будівля вздовж шляху між населеними пунктами для молитов подорожніх. До цього підтипу відносились і прощі.

каплиця монастирська — будівля на згадку прочанам про колишню обитель або призначена для збирання пожертвувань.

каплиця общинна — окрема будівля при парафіяльному храмі, де здійснювались хрещення, відправа, панахида.